|
Демків В., «Правовий статус Київської митрополії на основі Церковних Уставів Володимира Великого і Ярослава Мудрого» (Науковий керівник: о.ліц. Т. Коцюба; Рецензент: о. ліц. І. Гаваньо) |
 |
 |
 |
|
ВСТУП
Ісус Христос – правдивий Бог, прийшов на землю і став чоловіком для звершення справи спасіння людства. Для продовження цієї місії Христос встановлює Церкву як боголюдський організм, як середовище плекання спадкоємців Царства Небесного. Вкорінюючись у людське суспільство, переображуючи серця людей благодаттю Святого Духа, Церква Христова творить певні правила і закони, які випливають з її молитовного досвіду і досвіду зустрічі з певною культурою. Це призводить до формування церковного права як допоміжного чинника, яким послуговується Церква для спасіння людини, котра часто досвідчує внутрішню невпорядкованість власного життя. Звідси церковне право є органічним витвором, що випливає із зустрічі божественного і земного, та є властивим людській природі.
|
|
|
Косар А., «Генеральні візитації Київської унійної митрополії – джерело для дослідження літургійного благочестя, на основі опрацювання документів М.Радвана «Wizytacje generalne parafii unickich w województwie Kijowskim i Bracławskim po 1782 roku»» |
|
|
|
|
ВСТУП
Київська літургійна традиція існує та розвивається більше ніж тисячу років. Заснована на візантійському літургійному матеріалі, вона упродовж історії витворила власні богослужбові форми, і крім того, збагатилась від сусідніх літургійних традицій. Це, без сумніву, сприяло творенню окремої Київської літургійної традиції.
Підписання Берестейської унії (1596 р.) стало каталізатором для пожвавлення релігійного життя (і літургійного в тому числі), а також причиною роз’єднання Київської митрополії на дві частини: унійну і не-унійну. У другій половині XVII ст., після невдалої спроби поєднання «Русі з Руссю» та загострення конфлікту козацьким повстанням, з обох сторін спостерігаємо втрату усвідомлення себе як єдиної Церкви, а з часом і відчуження. Це також позначилось на літургійному житті у витворенні окремих літургійних субтрадицій. Одна з них – унійна, зазнала впливу латинської традиції (латинізації), особливо інтенсивного у XVIIІ ст.; інша ж – не-унійна після 1686 р. перебувала під впливом реформованої московської традиції (ніконовської, а згодом синодальної). Такий стан речей залишається і до сьогодні.
|
Чижик І., «Жизнь и деятельность сподвижников УГКЦ Никиты Будки, Алексея Зарицкого, Александра Хиры в Казахстане по свидетельствам очивидцев» (Науковий керівник: мгр. І. Бриндак; Рецензент: мгр. В. Лесняк)
Бойко О., „Польсько-українські відносини у листах Андрея Шептицького на підставі твору „Церква і суспільні питання” І - ІІ томи” (Науковий керівник: мгр. І. Бриндак; Рецензент: мгр. В. Лесняк) |
|
Смольський Андрій, «Язичництво у Стародавній Русі в добу її хрещення святим князем Володимиром згідно досліджень сучасних українських релігієзнавців» (керівник – о.ліц.І. Гаваньо, рецензент – мгр. І. Бриндак) |
|
|
|
ВСТУП
Дослідження історії Київської Церкви є актуальною темою. Повернення до джерел є реальною спробою ідентифікувати власну культуру, у яку ввійшло християнство. Саме такий підхід дає змогу окреслити та ствердити власну культурну спадщину та церковну традицію.
За християнським мислителем Тертуліяном, «кожна душа за природою християнка». Аплікуючи ці слова на культурне тло, ми прийдемо до висновку, що, очікуючи входження зерна Христової благовісти, дана культура готує грунт для його найкращого сприйняття. Саме так відбулося у випадку народних вірувань населення Київської Руси.
|
|
Осередчук Тарас, «Самобутність метафізичних поглядів у творах митрополита Стефана Яворського» (керівник – др. Завідняк, рецензент – о.ліц.І. Гаваньо) |
|
|
|
|
ВСТУП
Сучасна вітчизняна релігійно-філософська думка, поступово очищуючись від атеїстично-марксистської ідеології, відкриває для себе багатий і цілющий світ української християнсько-філософської традиції. Особливо велике зацікавлення викликає період XVII-XVIII ст. або розвою Києво-Могилянської академії, в якій велети українського духу творили, спираючись на автохтонно-автентичну традицію та, запозичивши із західноевропейського зразка усе найкраще; працювали на благо української філософсько-релігійної думки. Найбільш маловивченим, але достатньо вагомим діячем Києво-Могилянської доби став Стефан Яворський
|
|
Макогон Євген, «Порівняльний аналіз літургійного благочестя у Київській та Московській традиціях за книгою Л.Д. Гуцуляка «Божественна Літургія Йоана Золотоустого в Київській митрополії після унії з Римом (період 1596-1839 рр.)»» (керівник – о.ліц.І. Гаван |
|
|
|
|
ВСТУП Церква не може існувати без літургійного життя і безглуздим буде дослідження її історії без врахування літургійної традиції. І хоч від моменту, коли ми дістали можливість вільно поринути у вивчення свого минулого пройшло вже достатньо часу, питання нашої церковної ідентичності все ще дуже актуальне. А на тлі вже дослідженого, майже нічого не маємо, щоб представити наше літургійне благочестя. Те, як народ живе Літургією сьогодні ми бачимо, але чому живе саме так, а не інакше, пояснити не можемо. Стверджуючи, що джерельною для нас є Візантійська традиція, дотримуємось обрядів, які не зовсім відповідають її літургійному богослов’ю. Чи беремо певну богословську ідею і штучно прив’язуємо до неї якийсь обряд. У такій ситуації, коли намагаємось чітко визначити своє місце серед инших еклезіальних спільнот, питання літургічної ідентичності стоїть досить гостро.
|
|
Дзиндзюра Віталій, «Пастирське служіння за працею д-ра Юліана Пелеша «Пастирське богословіє»» (керівник – о.ліц.І. Гаваньо, рецензент – ліц.Н. Дуда) |
|
|
|
ВСТУП
Душпастирство – це переважно християнське явище. В інших релегійних системах душпастирства як такого нема. Хоча священство було започатковане в Старому Завіті але воно не те саме, що новозавітне. Христовий священик (новозавітній) є не тільки священнослужителем, але й пастирем. Щоб спасти світ, Ісус Христос став для нього Пастирем.. Євангелист Йоан показує початок історії душпастирства та проливає світло на основні елементи пастирського служіння. Його не можна інакше здійснити, як тільки через жертву власним життям:
|
|
Білас Василь, «Моральні аспекти кари смерті у Київській Русі в період домонгольської доби за староруським письменством» (керівник – о.ліц.Тарас Коберинко, рецензент – о.ліц.І. Гаваньо) |
|
|
|
|
ВСТУП Дослідження проблематики смертної кари у контексті київського християнства, його особливостей, з моральної точки зору, є актуальною темою сьогодення. Адже заглиблення у джерела староруського письменства є цінною спробою ідентифікувати власну культуру, на основі якої утворилося самобутнє київське християнство. Тематика смертної кари, ставлення до неї різних народів турбувало багатьох вчених та дослідників. Свої оцінки даної теми висловили і українські автори у своїй писемній спадщині. До деяких зразків староруського письменства звертаємося і ми, щоб у руслі морального богослов’я розглянути проблематику смертної кари у Київській Руси у домонгольський період.
|
|
|
