|
Віталій КУЛЬЧИЦЬКИЙ, «Вибір апостолів (Мр 3,13-19 і Лк 6,12-16). Лінгвістично-екзегетичне дослідження» (науковий керівник – о. ліц. Андрій Кобільник, рецензент - о ліц. Ростислав Приріз) |
 |
 |
 |
|
ВСТУП
Вивчення Святого Письма є основою християнської віри та духовності, оскільки саме через Боже Слово Бог відкриває себе людині. Священне Писання не лише передає історичні події, а й є живим джерелом Божественного об’явлення, яке має за мету привести кожну людину до спасіння. Основним завданням для кожного, хто вивчає Святе Письмо, є вірність тексту. Саме через текст автор намагається донести своє послання, і наша мета — не лише уважно читати Біблію, а й зрозуміти те, що саме автор хотів передати своїм читачам. Це є основою для правильного тлумачення та уникнення суб’єктивних спотворень.
|
|
|
Мар’ян КУРИЛО, «Гріх гомосексуальності та шляхи його подолання за творчістю о. Юзефа Августина» (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій) |
|
|
|
|
ВСТУП
У сучасному світі позначеним лібералізмом і споживацтвом доволі швидко змінилося відношення до людської статевості й сексуальної поведінки. Ще до недавнього часу про питання, що стосуються людської статевості не було прийнято говорити чи обговорювати відкрито. На цю тему було накладене своєрідне «табу», а тепер про це говориться майже скрізь. Ще донедавна тематику пов’язану із людською статевістю контролювало суспільство, а тепер все, що стосується «сексу» і статевості вважається приватною, особистою справою людської особи і належить до сфери її індивідуальної свободи.
|
|
Михайло ЛУЦАК, «Розуміння смерті у богословській спадщині святого Івана Золотоустого» (науковий керівник – о. д-р. Мирон Бендик, рецензент – о. ліц. Володимир Івасівка) |
|
|
|
|
ВСТУП
Смерть, як би це парадоксально не звучало, займає важливе місце в житті людини. Вона здавна тривожила уми людства, викликаючи численні питання та роздуми. Людство задається питанням, що вона несе за собою? Чи існує життя після смерті і чи може людина претендувати на безсмертя? Кожна людина на тому чи тому етапі свого життя замислюється над цими питаннями, адже смерть є інтегральною частиною нашого існування. Людина є єдиною істотою на світі, здатною усвідомлювати власну смертність. Це усвідомлення приходить до неї через спостереження за смертю інших. Саме тоді до неї приходить розуміння, що колись і її життя завершиться.
|
|
Юрій МАЦІБОРА, «Пошуки єдності Київської митрополії у ХVII ст.» (науковий керівник – о. д-р. Мирон Бендик, рецензент - о. ліц. Володимир Тухлян) |
|
|
|
|
ВСТУП
Питання церковної єдності залишається актуальним не лише з точки зору екуменізму, а й у контексті помісності Української Греко-Католицької Церкви. Давня Київська митрополія, перебуваючи між двома великими християнськими традиціями, набула значного досвіду співіснування в різних культурних середовищах. Формування ідентичності нерозривно пов’язане із взаємодією «власного» та «чужого», а діалог, що не ґрунтується на розмежуванні чи відчуженні, сприяє зміцненню самобутності, одночасно зберігаючи відкритість до іншого.
|
|
Богдан МАЦЬКОВИЧ, «Пастирська опіка над особами з психічними розладами» (науковий керівник – о. ліц. Іван Гаваньо, рецензент - о. ліц. Євген Карпінець) |
|
|
|
|
ВСТУП
Церква через свої інституції та її вірних впродовж історії свідчить особливу турботу про хворих, акцентуючи на їхній цілісності, яку хвороба руйнує. Через гріхопадіння наших прародичів, Адама і Єви, страждання і смерть увійшли в життя людини (Бут 3, 1–7). Однак, навіть коли людина віддалилася від Бога, Бог не віддаляється від людини (Бут 3, 15). У Старому Завіті Бог наближається до людини через свою присутність (Вих 13, 21–22) та союз із вибраним народом (І Н 24, 14–29). У Новому Завіті Він поєднався з людиною через свого Сина, Ісуса Христа (Йо 1, 14). Після Вознесіння Христа та Зіслання Святого Духа на апостолів Господь продовжує перебувати серед людей у своєму Містичному Тілі — Церкві (Кол 1, 24). Перебуваючи на землі, Христос виконував свою спасенну місію через оздоровлення душ і тіл. Продовження цієї місії Він доручив своїм послідовникам — апостолам, а ті, в свою чергу, єпископам і священникам.
|
|
Ярослав МЕДЯНКО, «Владика Григорій Хомишин в громадсько-політичному житті Галичини в 20-30 рр. ХХ ст.» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. д-р Віталій Лесняк) |
|
|
|
|
ВСТУП
Важливу роль в житті українського народу на всіх етапах історичного розвитку, незважаючи якими б не були державно-політичні режими, Українська Греко-Католицька Церква виховує суспільство в дусі християнської моралі — завжди залишаючись на позиціях відродження української державності. УГКЦ пробуджувала національну свідомість українців будучи берегинею національних та духовних цінностей: звичаїв, традицій, історії, культури, мови. У період між двома світовими війнами в Західній Україні часто піднімається дискусійне питання про доступне поєднання національного та релігійного. Виникнення в Галичині, а також і в діаспорі, українського інтегрального націоналізму викликало бурхливу дискусію в тогочасному суспільстві. Не обійти увагою і позицію та оцінку цього явища діяча УГКЦ.
|
|
Олег МИСЬКО, «Пастирська діяльність отця Омеляна Ковча у 1922-1944 рр.» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. ліц. Андрій Низкогуз) |
|
|
|
|
ВСТУП
Пошук знань, які починають ставати важливими в нашому суспільстві, ставить перед сучасним поколінням нові завдання. Папа Іван Павло ІІ (1978–2005) в одному із своїх послань висловив таку думку: «Церква сьогодні не потребує нових реформаторів; Церква сьогодні потребує нових святих» .
Це є дуже актуальним у наш час, бо суспільство, держава, Церква потребують осіб, які мають моральний авторитет. Такими є богопосвячені особи, які є прикладом для нас. Вони заохочують до життя у християнській вірі. У ХХ ст. такими постатями в греко-католицькому середовищі були митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий, а також усі, хто, пройшовши нелегкий життєвий шлях, осягнули святості. Це святі, блаженні, праведні, які посвятили життя Богові та людям. Отець Омелян Ковч є прикладом таких людей, що заохочують до святості.
|
|
|
