header-dds1
header-dds2
header-dds3
Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

Перекласти на...

АРХІВ СТАТЕЙ

< липня 2019 >
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Наші відвідувачі

 Погода в Україні
 
Дипломи-2019
Богдан Петеш, «Гріх пияцтва та його подолання у досвіді УГКЦ» (науковий керівник - о. ліц. Тарас Коберинко, о. ліц. Юрій Хамуляк) PDF Друкувати Електронна адреса

ВСТУП
Явище пияцтва супроводжує людство з давніх-давен. Від того часу, як людство відкрило хмільні властивості алкоголю і запізнало його згубні наслідки, пияцтво стало проблемою — суттєвою і важливою. Ще в дохристиянських цивілізаціях: Китай, Індія, Персія, Греція алкоголь вважали тим лихом, який своєю здатністю до одурманення спонукає людей до безглуздих і злочинних вчинків. Не випадково в арабських країнах вино називали «одурманюючим напоєм», а давньогрецькі філософи розцінювали пияцтво як вияв найбільшої розбещеності, називаючи його добровільним божевіллям чи «вправлянням у безумстві». Ейфорія «сп'яніння» захоплювала людей перетворюючи їх на жертву підступного напою. Вже в давнину люди зрозуміли, що той, хто стає залежним від алкоголю, перестає бути чеснотливою і відповідальною людиною, порядним і корисним членом суспільства і держави. Тому пияцтво з прадавніх часів вважалося одним із найбільших людських пороків.

 
Андрій Мелешко, «Розуміння Чину Вінчання за Требником УГКЦ (2001)» (науковий керівник - д-р Ендрю Квінлан, о.ліц. Андрій Осередчук) PDF Друкувати Електронна адреса

ВСТУП
Згідно із вченням Церкви, «подружжя є Святим таїнством, у якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в „одне тіло” і творять „домашню Церкву”» . Євангелист Матей подає слова Ісуса Христа: «Що, отже, Бог получив людина хай не розлучає» (Мт 19,6). Отож, подружжя — це нерозривний зв’язок чоловіка і жінки. Але у сьогоденні Церква зіткнулася з погіршенням єдності і нерозривності подружнього союзу: кількість розлучень на державному рівні катастрофічно зростає . Це стається переважно у перші роки подружнього життя.

 
Євген Карпінець, «Захисні механізми психіки у пастирській опіці хворих» (науковий керівник - о.ліц. Іван Гаваньо, рецензент – п. Мар’яна Бісик) PDF Друкувати Електронна адреса

ВСТУП
Церква через вірних і свої інституції впродовж історії демонструє свідчення особливої турботи про хворих і стражденних, акцентуючи на їхній непорушній людській гідності як образу Божого, а відгукуючись на заклик Христа: «Ідіть і оздоровлюйте недужих» (Лк 10, 9), християни служили усюди, де недужі і страждаючі просили про допомогу та підтримку. Ще у притчі про милосердного самарянина Ісус Христос доручає Церкві місію «іти і робити так само», беручи приклад з милосердного самарянина (Лк 10, 25–37). Саме ця місія спонукає посланців Церкви турбуватися про недужих і страждаючих не залишаючи їх без духовної і тілесної терапії.

 
Тарас Жук, «Пастирська опіка над подружжям згідно зі вченням греко-католицьких богословів кінця ХІХ – першої половини ХХ століть» (науковий керівник - о.ліц. Іван Гаваньо, рецензент – о. ліц. Василь Нестер) PDF Друкувати Електронна адреса

ВСТУП
Криза сім’ї у сучасному світі стає щораз глибшою. Полиці книгарень вщерть наповнені книгами, темою яких є подолання сімейних труднощів та конфліктів. Але криза подружнього життя є проблемою не тільки сучасності. У минулих століттях певні виклики та труднощі для подружнього життя також були присутні. Тому Церква, яка завжди реагує на знаки часу, виражає своє пастирське занепокоєння щодо справжньої готовності наречених до сімейного життя. Таким чином, приготування до прийняття святого таїнства Подружжя і до життя у шлюбі є пастирською необхідністю для добра як самих наречених, так і для добра суспільства.

 
Михайло Бринько, «Київський митрополит Петро (1308-1326) та його служіння у Москві» (науковий керівник - о.д-р Олег Чупа, рецензент – п. Ігор Бриндак) PDF Друкувати Електронна адреса

ВСТУП

На початку XIV століття однією з провідних духовних постатей Галицько-Волинської держави був ігумен Петро Ратенський — майбутній Київський митрополит в 1308–1326 роках. Втім, джерела зрідка згадують про нього в контексті історії Галицько-Волинської держави. І на це є вагома причина. Адже в історію Київської Митрополії Петро Ратенський увійшов як перший митрополит, який спершу часто перебував у Москві, а згодом і був там похований. Саме про цей період життя митрополита Петра впродовж багатьох століть тривають дискусії в церковній історіографії. З одного боку, більшість російських істориків твердить, що митрополит не просто переїхав до Москви, але переніс туди осідок Київської Митрополії, перетворивши її на політичний і культурний центр Русі. З іншого боку, решта істориків намагається довести, що Петро не переносив осідку митрополії, але переїхав туди в силу пастирських обов’язків і політичних обставин того часу.