ВСТУП
Бог, який у своєму провидінні створює людину на свій образ і подобу та оселяє у раю, покликає її бути співтворцем світу (Бут. 2,19). Людина, перебуваючи у вільному спілкуванні з Богом, поступово зростала у величі свого покликання. Однак, будучи наділена свобідною волею, вона свідомо вибрала протилежний, до пропонованого Богом спосіб життя, наслідком чого зв'язок людини з Богом був розірваний. Поштовхом до вибору людиною гріха, згідно біблійного передання, став змій (Бут. 3,1-6), який як противник Бога спокусив її до цього вибору. Від моменту руйнівного входження гріха у буття людини вона є схильною вибирати життя поза Богом через витворення «власних» принципів та ідеалів, які їй пропонує диявол. Позначене таким вибором життя людини стає певною нормою її буття, яке, будучи протилежне Божому провидінню, своїм «наставником» вибирає сатану. Такий вибір несе в собі деструктивний характер, який заторкує цілу особу.

ВСТУП
Добра Новина про спасіння в Ісусі Христі, поряд із її сотеріологічним значенням для людини, це, насамперед, «оповідання про речі, які сталися між нами» (Лк. 1, 1). Розповідь свідками і очевидцями про навчання Ісуса Христа і про події з Його життя стала для християн усіх віків джерелом віри і запорукою до нового життя. Її правдива мета – вказати на велич Божественної Особи Сина Божого і закликати прийняти спасіння, яке Він приніс для всього людства.

ВСТУП
ХІХ століття відзначається відродженням практики духовного провідництва та Ісусової молитви на слов’янських теренах. Великий вклад у його розвиток склали визначні постаті українського та російського монашества. Таким чином сформувалося унікальне вчення про Ісусову молитву – твір «Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві», вперше виданий у Казані 1881 року. Цей духовний твір має важливе значення для вивчення слов’янської духовності, позаяк він репрезентує особливий метод творення Ісусової молитви.

ВСТУП
На початку ХVІІ ст.. Київський митрополит Йосиф–Велямин Рутський, маючи біля 60 монахів і 5 монастирів (Вільно, Битень, Жировиці, Новгородок і Мінськ) зреорганізував східне чернецтво та заснував Чин святого Василія Великого. В 1720 р. на Замойському Синоді монастирі Перемишльської, Львівської, Луцької, Володимирської і Холмської єпархій (22 монастирі) об’єдналися в одну Конгрегацію під проводом протоархимандрита. Монастирі ставали вишколом єпископів, центрами просвіти як духовенства, так і народу. В цей час Василіянський Чин набув найбільшого розквіту в освітньо-виховній, науково-видавничій та душпастирській діяльності. Кількість ченців всього Василіянського Чину становила 1258.

ВСТУП
Основними критеріями етносу, що характеризують його як суспільну одиницю, є культурна спадщина та особливості менталітету, які, власне, і визначають феномен релігійності окремого народу. Одним із джерел дослідження його релігійної свідомості виступає фольклор, який включає в себе систему народних уявлень про навколишній світ, визначає його моральні вартості, служить якісним чинником для вираження релігійних переживань народу. У скарбниці української народної творчості від найдавніших часів збереглися так звані величальні піснеспіви (язичницьким божкам, стихіям світу, людям), які отримали назву «коляди». Українська коляда як невід’ємна складова поезії зимового обрядового циклу, вирізняючись властивою їй жанровою природою, багатим і різнорідним змістом та будучи глибоко закоріненою у свідомості нашого народу, поєднала у собі всі ці важливі елементи.

ВСТУП
У Святому Письмі Церква завжди знаходить поживу і силу, бо приймає від нього – Боже Слово. Вона завжди віддавала велику пошану Святому Письму та невтомно продовжує подавати вірним Хліб життя, взятий зі столу Божого Cлова і Христового Тіла . Нещодавній пастирський лист Блаженнішого Патріарха Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» (2 грудня 2011 р.Б.) звертає увагу вірних УГКЦ на роль і значення Святого Письма в їхньому духовному житті. Блаженніший Патріарх заохочує вірних своєї Церкви до практики щоденного молитовного читання Святого Письма. 

Вступ
На сьогоднішній час точиться дискусія про ідентичність Української Греко-Католицької Церкви як Київської. Найяскравіше виражає ідентичність церковної спільноти її богослов’я, котре відображає усе церковне життя: його адміністративний, духовний та науковий виміри. Вінцем богословських досліджень, розмірковувань, дискусій є їхнє практичне втілення. Адже з того, в що і як ми віримо, випливає і те, як ми молимось. А також і навпаки, з того як і що ми молимось, випливає і те, в що ми віримо, якою є наша віра, а отже і хто ми є.