ВСТУП
Сирійське християнство відіграло важливу роль у розвитку Христової Церкви. Власне, ці християни належать до тих народів, які були близькі за ментальністю до євреїв. Вважається, що серед семітських народів найдревнішим було арамейське і сирійське християнство. Ця культура, ввібравши в себе християнські елементи, витворила особливий тип християнської традиції. Їхній спосіб мислення, який вживав буквально-історичного методу відчитування Святого Письма, спричинився до утворення нового унікального способу літургійного почитання Бога. Таким чином сирійське християнство мало у своїй основі духовному спадщину семітської культури. Воно у розвитку свого духовного життя пройшло шлях великих перемін, піднесень і падінь – від «народження» через мучеництво аж до апогею розвитку християнства та пізнішого завоювання сирійських земель релігією, яка йшла вперед із словами на устах «Аллах акбар».

ВСТУП

У Катехизмі “Христос – наша Пасха” Церква навчає, що дорога до небесної батьківщини проходить через земну Батьківщину. Земна Батьківщина – це дар Божий, прабатьківська рідна земля, яка пов’язує людину зі своїм народом і його культурою. Водночас цими словами катехитичного вчення вказується на нерозривний зв’язок небесного і земного, служіння Богові і народові, дбання про вічне не нехтуючи земним. Тому Церква плекає серед вірних чесноту патріотизму як любов до Батьківщини. На цю, вповні християнську чесноту, вказував у своїх творах і посланнях митрополит Андрей Шептицький, для якого служіння Богові і народові було тим достойним шляхом, яким Він постійно йшов до свого вічного призначення.

ВСТУП
Храм – це місце присутності Бога на землі. Саме тому він має таке велике значення та відіграв важливу роль у різних культурах у всі часи. Юдеї мали велику пошану до Храму, утворювалася ціла храмова культура і він був центром юдейського вірування. Погани також будували храми своїм богам, де звершували певні ритуали та культи. Звертаючи увагу на християнський храм, варто зосередитися не тільки на його духовному, але й практичному значенні. Це, перш за все, місце зустрічі християн для спільної молитви, як нас навчав Ісус Христос: «Дім мій домом молитви буде зватись» (Мт. 21. 13). Тому християнський храм бере свій початок зі звичайних приватних домів, які були місцем служіння Євхаристії. В часи після медіоланського едикту почали будувати окремі будівлі для служіння Св. Тайн і спільної молитви. Спочатку вони були доволі простими, а з часом їх увиразнювали різними архітектурними елементами з символічно-сакральним навантаженням.

ВСТУП
Аналізуючи історію Христової Церкви від моменту її встановлення і до сьогодення, зауважуємо, що християни в особливий спосіб вшановують людей, які досконало сповнюють своє християнське покликання, а тому Бог прославляє їх чи ще за життя, чи вже після смерті. Вони здійснюють покликання християнина, визнаючи Христа у різний спосіб: одні помирають за віру і любов до Господа, інші своє життя проводять, плекаючи чесноти і виконуючи Божі заповіді, деякі роблять різні блага для Церкви та народу. Життя цих людей є іншим, іншим в біблійному розумінні: воно — святе.

ВСТУП
Мандруючи сторінками історії, знаходимо дуже багато спроб якомога правдивіше відчитати богооткровенний зміст Святого Письма. Починаючи з дохристиянських часів і аж до нині, люди чинили і продовжують чинити спроби екзегези промовленого Богом і записаного людьми Слова Божого. Найбільш вдалі із них належать особам, які жили і діяли в Золоту Добу патристики (ІУ-У століття) і століттям раніше - представникам двох найбільших богословських шкіл: Олександрійської та Антіохійської. Імена Климента Олександрійського, Орігена, Дідима Сліпого та Євсевія Емеського, Діодора Тарсійського, Теодора Мопсуестійського вписані золотими літерами в історію біблійної екзегези. Та найяскравішою серед екзегетів є особа вихованця Антіохійської екзегетичної школи Иоана Золотоустого.

ВСТУП
З часу виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля і початку демократичних процесів в Україні, а також відновлення нашої держави відкрились нові можливості для об'єктивного вивчення історичного минулого українського народу і, зокрема, нашої Церкви - «душі народу». Однією із призабутих сторінок минулого є історія окупації нацистською Німеччиною 1941-1944 рр. Східної Галичини і ведення тут політики масового винищення єврейського населення та реакція духовенства і вірних УГКЦ на неї. Попри віддалену часову перспективу з викривленням фактів і накладанням «кліше» ця проблематика потребує об'єктивного дослідження істориків, щоб цілісно побачити і оцінити позицію нашої Церкви цього періоду.

ВСТУП
Дослідження пастирського богослов'я кінця ХІХ - початку ХХ ст. полягає у пошуку самоідентичності сучасного пасторального богослов'я УГКЦ. Сьогодні виникає гостра потреба закласти фундамент власного пасторального богослов'я, яке витворить неповторне обличчя Церкви на тлі інших традицій помісних Церков, зокрема римо- католицької. Тому для нашої студії важливо окреслити особливість годегетики зазначеного періоду як парадигми для становлення сучасної годегетики. Останньої на сьогоднішній день як окремої дисципліни не існує.

ВСТУП
Пасха - велике свято радості, торжества благодаті, що освітлюють нашу буденність. У ранньому християнстві Пасхальний період у церковному році займав центральне місце. Віряни весело співали, що Ісус переміг смерть, і тим самим кожному з нас було подароване спасіння. Проте більшість християн сьогодні втратили відчуття таємниці Пасхального часу. Тому темою дипломної роботи є святкування Пасхи у літургійній традиції Української Греко-Католицької Церкви.