ВСТУП
Знаковою та водночас величною подією в житті Української Греко-Католицької Церкви стало представлення у 2011 році Катехизму «Христос – Наша Пасха». Катехизм є не простою книгою, в якій зібрано головні катихетичні визначення істини віри, але це, за словами Патріарха Святослава, – «книга Церкви, яка є сповідування і поясненням її віри в Триєдиного Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа» .

ВСТУП
Кожний народ, який прагне окреслити свою культурну й релігійну ідентичність, намагається сягнути своєї минувшини. Адже минуле – це процес формації, становлення народу. Про жоден феномен у світі не можемо ґрунтовно твердити, не сягнувши до його витоків, не спостерігши, що саме зробило його таким, а не іншим, який був шлях його розвитку. Минуле усього народу включає в себе формування свідомості, виховання, творення суспільної постави. Кожен народ намагається своїм розумом і духом торкнутися духовного минулого, свого коріння, бо інакше ніколи не зрозуміє себе.

ВСТУП
Інституція патріархату має ранньохристиянське коріння, а сам термін має біблійне коріння і наповнювався цей термін конкретним церковним змістом упродовж історії. Слід зазначити що слово «патріархат» походить від грецького (патріархес, патріарха) і первісно мало значення начальника роду чи раси. У Святому Письмі Старого Завіту патріархами називаються начальники племен. У Новому Завіті патріархами називають Аврама, Ісаака, Якова та його 12 синів, які були головами 12 ізраїлевих колін. В поапостольські часи титул «митрополит», «екзарх» та «патріарх» були вживані не для означення ієрархічного ступеня, а радше для виявлення пошани. Лише з часом сформувалося розуміння особи патріарха як єпископа з понадмитрополичою юрисдикцією. Вперше титул «патріарх» для означення патріаршої влади вжив імператор Теодозій ІІ (408-450) у листі до папи Лева І .

ВСТУП
Людина прекрасна як у своєму сотворенні, так і в прийдешньому переображенні. Це преображення людської особи починається вже тут, на землі, через залучення людини до благодатного досвіду Церкви та передбачає невпинну духовну працю, щоб вона могла подолати все те, що є чуже її природі і стоїть на перешкоді до сповнення покликання, дарованого Богом. Суть покликання людини – це боротьба із злом, творення у собі нової людини на образ Христа і обожествлення як остання мета.

ВСТУП
Есхатологія від початків християнства була суттєвою частиною євангельської проповіді. Як вчення про останні речі, есхатологія – не просто одна з тем догматичного богослов’я, а живе релігійне усвідомлення і переживання грядучих реалій, невід’ємна частина правдивого християнського життя. Людина, яка завжди перебуває в духовному пошуку, не може оминути питань про сенс свого життя, сенс існування всього людства, а також питання про майбутнє. Есхатологічні очікування для християн були природними у всі часи, бо будувалися на обітниці Спасителя про Своє Зновупришестя. Від перших слів Свого прилюдного навчання Ісус Христос звістив про початок нового часу : «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мр. 1:14).

ВСТУП
Протягом віків людство намагається дати відповідь на чимало складних питань про власне походження. Людину цікавить, чиїм вона творінням є – еволюції природи чи Бога. Різноманітність відповідей засвідчує нам різне розуміння людьми свого покликання. Кожен по-своєму розуміє ціль у житті. Плюралізм людських думок свідчить нам про те, що власний суб’єктивізм не завжди може дати вичерпну відповідь об’єктивній онтологічній дійсності. Суб’єктивній думці протистоїть реальність буття, яка закладена Творцем. Реалізм буття слід розуміти не тільки як те, що ми можемо побачити навколо себе, але і те, що стоїть поза фізичним виміром. Сам факт протистояння між людським розумом і онтологічною дійсністю є позитивним моментом. Він вказує людині на причетність до Божественного буття, хоча іноді до кінця вона і не усвідомлює цього.

ВСТУП
Віра Церкви основується на Божому Об’явленні. У Новому Завіті повнота Об’явлення осягнута в єдинородному Сині, який споконвіку в лоні Отця і Отця об’являє (Йо. 1, 18). Водночас Христос – правдивий Бог і правдива людина – об’являє у Собі також і образ досконалої людини. Повнотою об’явлення Бога є воскресіння Ісуса Христа, яке стало джерелом християнського життя. Таким чином, у центрі всіх богословських дискусій та рефлексій, як у часи перших християн, так і сьогодні, перебуває особа Ісуса Христа. З Нього виводить свою ґенезу християнство та, зокрема, богослов’я . Тому Кардинал Вальтер Каспер у книзі «Ісус Христос», вслід за багатьма попередниками у сфері христології, дає поштовх до подальших богословських міркувань про Ісуса Христа, Якого можна «вивчати безконечно, заглиблюючись знову і знову» .