|
Микола Циб, «Канонічні приписи стосовно Чину похорону в УГКЦ» (науковий керівник - д-р Олег Цимбалюк, рецензент – о. д-р Роман Андрійовський) |
 |
 |
 |
|
ВСТУП
З історії відомо, що ще давні народи дбали про належне поховання тіл своїх померлих близьких. Така турбота виявлялась у почестях та похоронних процесіях. Це свідчить про те, що вже тоді люди вірили у продовження життя після смерті. Разом з тим, вже серед давніх народів знаходимо перші згадки про обмеження почестей похорону, а то й взагалі відмову в них. Наприклад, в Ізраїлі та у сусідніх народах позбавлення померлого почестей похорону вважалося великим горем. Також і Святе Письмо згадує про відмову у почестях похорону для грішника: «Твій труп стане поживою всякому птаству небесному й звіру земному, та й нікому буде їх відганяти» (Втор 28, 26). Подібно пророк Єремія пророкує про ганебне закінчення життя юдейського царя Йоакима і його похоронення як про кару за насильство і пролиття невинної крові: «Не голоситимуть по ньому: Леле, брате мій! Леле, сестро! Не голоситимуть по ньому: Леле, володарю, леле, величносте! Неначе осла, його поховають: витягнуть і викинуть геть за браму єрусалимську» (Єр 22, 18–19). Продовжують тематику обмеження похоронних почестей для грішника і Псалми Давида (див. Пс 79, 2–3), й інші книги Святого Письма.
|
|
|
Микола Витівський, «Літургійні аспекти пастирського служіння на парохії в УГКЦ» (науковий керівник - о. ліц Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц. Андрій Осередчук) |
|
|
|
|
ВСТУП
Із перших віків існування Церкви християни збиралися для «ламання хіба» — Євхаристії. Саме відтоді почалося формування поняття «обряд», адже ламання хліба не було поодиноким дійством, після якого християни поверталися додому. Перші християнські богослужіння містили також читання Святого Письма, і «братолюбні вечері» — т.зв. агапе, в контексті яких сформувався сучасний чин Божественної Літургії. Вже тоді були священичі чини — єпископи, диякони, згодом священики. В катакомбах Риму досі знаходять давні престоли, на яких звершували християнські богослужіння.
|
|
Василь Барна, «Теотокологія канону Успення Пресвятої Богородиці у гимнографічній спадщині преподобного Йоана Дамаскина» (науковий керівник - о. д-р Роман Андрійовський, рецензент – ліц. Юрій Мисів) |
|
|
|
|
ВСТУП
Візантійський обряд від самого свого зародження містить багато особливостей у площині літургійного богослів’я та благочестя. Описи давніх богослужінь у церкві св. Софії у Константинополі досі захоплюють читачів, стимулюючи до відновлення давньої краси цих богослужінь у сучасних храмах. Весь день, тиждень та рік у житті Церков візантійської традиції є розподілений на кола богослужінь. Східна Літургія дуже захоплює християн, однак не менш красивими та насиченими богословським змістом є богослужіння Вечірні, Утрені тощо. Загалом саме літургійна площина у візантійському обряді стала основним простором для формування і переживання богословських ідей Сходу. Відтак, догмати, підтверджені Вселенськими Соборами, були у поетичній формі вкладені піснеспівцями у літургійні тексти та покладені на ноти. Як наслідок, простором для богословствування стали стихири, тропарі, кондаки, гимни, пісні, а згодом і канони. Творцями канонів були зокрема св. Андрей Критський, св. Косма Маюмський, св. Йоан Дамаскин та інші піснеспівці. Їхні канони сповнені краси та величі, з використанням принципів поезії, часто з акростихом тощо.
|
|
Володимир Улян, «Господня Молитва у тлумаченні преподобного Максима Ісповідника» (науковий керівник - о. ліц. Григорій Комар, рецензент – о. д-р Роман Федько) |
|
|
|
|
ВСТУП
Час невпинно рухається уперед. Разом із тим людське суспільство також бурхливо прогресує і розвивається. Однак, попри стрімкий розвиток та помітну секуляризацію багато людей скеровує свій погляд до чогось вищого та таїнственного. Інколи навіть невіруючі люди переживають моменти, коли у глибині свого єства вони мимоволі прагнуть поєднатися з Божою присутністю через молитву.
|
|
|
<< Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>
|
|
JPAGE_CURRENT_OF_TOTAL |
