|
Роман МИЦЬКО, «Іконоборство у Візантії: історично-політичний аспект» (науковий керівник – о. ліц. Андрій Нискогуз, рецензент – о. ліц. Володимир Тухлян) |
 |
 |
 |
|
ВСТУП
Іконоборство у Візантії належить до найскладніших і водночас найцікавіших явищ в історії імперії. На перший погляд може здаватися, що йдеться лише про суперечку довкола ікон, однак глибший аналіз відкриває значно ширший контекст. Іконоборство порушує питання взаємин між Церквою та державою, ролі імператора у формуванні релігійної політики, а також межі втручання світської влади у сферу віри. Попри значну кількість досліджень, дискусії про природу цього явища тривають: науковці й досі не дійшли єдиної думки щодо того, чи було іконоборство насамперед релігійним рухом, чи радше політичною концепцією, яка використовувала богословські аргументи як інструмент впливу.
|
|
|
Володимир ПАНЬКІВ, «Заснування і розвиток структур Української Греко-Католицької Церкви у Південній Америці (кін. ХІХ – поч. ХХІ ст.)» (науковий керівник – о. ліц. Юрій Хамуляк, рецензент – о. ліц. Андрій Нискогуз) |
|
|
|
|
ВСТУП
Наприкінці XIX ст., коли перші галицькі переселенці почали прибувати до Бразилії та Аргентини, перед Українською Греко-Католицькою Церквою постало нове і непросте завдання: збудувати власні церковні структури на іншому кінці світу — без коштів, без постійного духовенства, у юрисдикційній залежності від латинської ієрархії, в умовах тропічного клімату і мовного бар'єру. Те, що це завдання зрештою виявилося виконаним, є однією з найпромовистіших сторінок в історії УГКЦ. Від перших дерев'яних каплиць 1890-х рр. до Куритибської архиєпархії-митрополії (2014) і Єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (1978) пролягає шлях завдовжки більш як сто років — шлях заснування і розвитку церковних структур серед найчисельніших груп українських переселенців поза межами батьківщини.
|
|
Петро КУШНІР, «Видіння "Нового Єрусалима" в книзі Одкровення Йоана Богослова (Од. 21). Інтертекстуально-богословський аналіз» (науковий керівник – о. ліц. Ростислав Приріз, рецензент – о. ліц. Андрій Нискогуз) |
|
|
|
|
ВСТУП
Книга Одкровення Йоана Богослова, або ж, як пише сам Йоан: «Одкровення Ісуса Христа, що дав йому Бог – показати слугам своїм» (Од 1, 1), оповита різними легендами та міфами навіть серед християн. Це найменш досліджувана книга Нового Завіту. Проте, якщо в неї зануритися, ми можемо відчитати слова надії, які Бог спрямовує до нас.
|
|
Павло ЗАХАРЯК, «Феномен трансгуманізму: виклики і загрози для суспільства» (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій) |
|
|
|
|
У ХХІ ст. стрімкий розвиток науки й технологій суттєво змінює уявлення людини про власні можливості, межі життя та перспективи майбутнього. Біотехнології, штучний інтелект, генна інженерія, нейротехнології та цифрові системи створюють передумови для радикального підвищення фізичних і когнітивних можливостей людини. У цьому контексті особливого значення набуває трансгуманізм – філософський, культурний і технологічний рух, який пропонує використовувати науково-технологічні досягнення для вдосконалення людської природи, подолання хворіб, старіння та врешті смерті.
|
|
Володимир АНДРУХІВ, «Почаївська лавра в унійний період» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. д-р Віталій Лесняк) |
|
|
|
|
ВСТУП
У християнському світі особливе місце посідають святині, присвячені Пресвятій Богородиці. Подібно до того, як Люрд є знаковим для французів, Фатіма для португальців, а Ченстохова для поляків, Почаївська обитель є однією із головних Марійських святинь серед духовних скарбів України. ЇЇ історія сповнена свідчень про особливу опіку Божої Матері, яка залишила тут видимі знаки Своєї присутності. Згідно з переданням, що сягає 1240 р., Богородиця з’явилася на горі, залишивши відбиток правої стопи, з якого забило джерело цілющої води. Образ, подарований монастирю Анною Гойською у 1597 р., став джерелом численних зцілень, підтверджених Церквою.
|
|
Богдан ФЕДИНЯК, «Маріологія папи Римського Венедикта XVI» (науковий керівник – о. д-р Олег Чупа, рецензент – о. ліц. Володимир Тухлян) |
|
|
|
|
Вступ
Аналіз церковної історії засвідчує глибоку марійну побожність серед наступників апостола Петра, що виявлялася в їхньому пастирському служінні та особистій духовності. Водночас ґрунтовний розгляд богословського доробку папи Венедикта XVI дає змогу констатувати, що маріологічна проблематика не посідала центрального місця в його богословській спадщині, поступаючись обсягами та інтенсивністю еклезіологічним та христологічним студіям, яким автор присвятив більшу частину своєї наукової діяльності. Попри це, праці Рацінгера мають вагоме значення для сучасної маріології, оскільки пропонують цілісний і глибинний погляд на місце Богородиці в історії спасіння.
|
|
|
|
|
|
