|
Василь Салій, «Ідентичність Київської Церкви у світлі Артикулів Берестейської унії (1595)» (науковий керівник - о. д-р Роман Андрійовський, рецензент – о. д-р Олег Чупа) |
 |
 |
 |
|
ВСТУП
Питання єдності християн завжди було актуальним для Київської Церкви, яка, не будучи сама ні ініціатором, ні учасником трагічних подій 1054 р., що згодом отримали назву Великої схизми, сповна відчула на собі їх наслідки. Прагнення до відновлення церковної єдності є характерною рисою київського християнства, яке було відкритим на спілкування з обома гілками розділеної Вселенської Церкви. Особливо важливою спробою досягти порозуміння між християнським Сходом і Заходом на вселенському рівні був Флорентійський собор (1439), в якому Київська Церква взяла діяльну участь та унійні традиції якого довший час були для неї доволі актуальними . Найвищим вираженням цієї відкритості стала ініціатива руських єпископів у 90-ті роки XVI ст. щодо поєднання Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом, яка відновила флорентійські унійні тенденції та довершилась укладенням церковної єдності на соборі у Бересті 1596 року. Берестейська унія — одна з найвагоміших сторінок у історії Київської Церкви. Навколо цієї події, яка ще досі є каменем спотикання у діалозі між Православними і Католицькими Церквами, вже довгий час точаться дискусії.
|
|
|
Богдан Петеш, «Гріх пияцтва та його подолання у досвіді УГКЦ» (науковий керівник - о. ліц. Тарас Коберинко, о. ліц. Юрій Хамуляк) |
|
|
|
|
ВСТУП
Явище пияцтва супроводжує людство з давніх-давен. Від того часу, як людство відкрило хмільні властивості алкоголю і запізнало його згубні наслідки, пияцтво стало проблемою — суттєвою і важливою. Ще в дохристиянських цивілізаціях: Китай, Індія, Персія, Греція алкоголь вважали тим лихом, який своєю здатністю до одурманення спонукає людей до безглуздих і злочинних вчинків. Не випадково в арабських країнах вино називали «одурманюючим напоєм», а давньогрецькі філософи розцінювали пияцтво як вияв найбільшої розбещеності, називаючи його добровільним божевіллям чи «вправлянням у безумстві». Ейфорія «сп'яніння» захоплювала людей перетворюючи їх на жертву підступного напою. Вже в давнину люди зрозуміли, що той, хто стає залежним від алкоголю, перестає бути чеснотливою і відповідальною людиною, порядним і корисним членом суспільства і держави. Тому пияцтво з прадавніх часів вважалося одним із найбільших людських пороків.
|
|
Андрій Мелешко, «Розуміння Чину Вінчання за Требником УГКЦ (2001)» (науковий керівник - д-р Ендрю Квінлан, о.ліц. Андрій Осередчук) |
|
|
|
|
ВСТУП
Згідно із вченням Церкви, «подружжя є Святим таїнством, у якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в „одне тіло” і творять „домашню Церкву”» . Євангелист Матей подає слова Ісуса Христа: «Що, отже, Бог получив людина хай не розлучає» (Мт 19,6). Отож, подружжя — це нерозривний зв’язок чоловіка і жінки. Але у сьогоденні Церква зіткнулася з погіршенням єдності і нерозривності подружнього союзу: кількість розлучень на державному рівні катастрофічно зростає . Це стається переважно у перші роки подружнього життя.
|
|
Євген Карпінець, «Захисні механізми психіки у пастирській опіці хворих» (науковий керівник - о.ліц. Іван Гаваньо, рецензент – п. Мар’яна Бісик) |
|
|
|
|
ВСТУП
Церква через вірних і свої інституції впродовж історії демонструє свідчення особливої турботи про хворих і стражденних, акцентуючи на їхній непорушній людській гідності як образу Божого, а відгукуючись на заклик Христа: «Ідіть і оздоровлюйте недужих» (Лк 10, 9), християни служили усюди, де недужі і страждаючі просили про допомогу та підтримку. Ще у притчі про милосердного самарянина Ісус Христос доручає Церкві місію «іти і робити так само», беручи приклад з милосердного самарянина (Лк 10, 25–37). Саме ця місія спонукає посланців Церкви турбуватися про недужих і страждаючих не залишаючи їх без духовної і тілесної терапії.
|
|
Тарас Жук, «Пастирська опіка над подружжям згідно зі вченням греко-католицьких богословів кінця ХІХ – першої половини ХХ століть» (науковий керівник - о.ліц. Іван Гаваньо, рецензент – о. ліц. Василь Нестер) |
|
|
|
|
ВСТУП
Криза сім’ї у сучасному світі стає щораз глибшою. Полиці книгарень вщерть наповнені книгами, темою яких є подолання сімейних труднощів та конфліктів. Але криза подружнього життя є проблемою не тільки сучасності. У минулих століттях певні виклики та труднощі для подружнього життя також були присутні. Тому Церква, яка завжди реагує на знаки часу, виражає своє пастирське занепокоєння щодо справжньої готовності наречених до сімейного життя. Таким чином, приготування до прийняття святого таїнства Подружжя і до життя у шлюбі є пастирською необхідністю для добра як самих наречених, так і для добра суспільства.
|
|
|
|
|
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>
|
|
JPAGE_CURRENT_OF_TOTAL |
