ВСТУП
Старовинні дерев’яні українські церкви – це шедеври нашої архітектури, пам’ятки, які несуть в собі релігійність, духовність, святість нашого народу. В наш час таким архітектурним пам’яткам загрожує «вимирання» від невміння людей належно зберегти та планувати витвір людських рук – скарби народної творчості. Інколи через брак розуміння нашої духовної спадщини, замість відповідного догляду за дерев’яною святинею, будуємо муровану церкву, з якою буде менше турбот і якій не страшний ні дощ, ні сніг, ні зимовий мороз. Гігантська праця, яка була зроблена нашими предками в побудуванні святинь не може бути занедбана нашим поколінням.

ВСТУП
Сьогодні перед Українською державою, як і перед кожним її громадянином, стоїть питання: яке суспільство ми будуємо? Чи процес становлення суверенної України є суспільним і духовним поступом, а чи регресом до секуляризованого і бездуховного суспільства? Від відповіді на ці запитання, які кожен повинен шукати сам у своєму сумлінні, залежить доля і поступ української нації. Кожна людина створена доброю, і в своєму житті прагне добра. Це природне прагнення є як індивідуальне, так і спільне, тому спонукає людей формувати спільноту.

ВСТУП
Церквa ще від сaмих пoчaтків нaдaвaлa великoї знaчущoсті пoдружжю і сім’ї, тoму щo через них відбувaвся і відбувaється спaсительний Бoжий зaдум. Відпoвіднo дo її вчення пoдружжя є oдним із шляхів дoсягнення oбoжнення людини, йoгo нaзивaють «тaїнствoм любoві» тa «дoмaшньoю церквoю». У Бoжій перспективі вoнo є віддзеркaленням спілкувaння oсіб Пресвятoї Трійці тa ікoнoю Церкви. Ці дві реaльнoсті – пoдружжя і сім’я, стaнoвлять фундaментaльну клітину людськoї спільнoти, тa є, зa вислoвoм святoгo пaпи Івaнa-Пaвлa ІІ, «нaпрямoм Церкви»1.

ВСТУП
Постать патріарха Йосифа Сліпого в новітній історії Церкви і українського народу є широковідома. Його добре знають як незламного ісповідника віри, визначного богослова та науковця, доброго пастиря свого стада, провісника українського патріархату. Величчю духа та незламністю характеру він зумів подолати навіть ті перешкоди, які на перший погляд здавалися непосильними. Його фундаментом в цьому були відкритість на ближнього, любов до науки, а насамперед щира і глибока віра, нерозривно поєднана з не менш глибокою молитвою.

ВСТУП
На сьогоднішній день про священство написано чимало. Про це Таїнство, а також про настанови щодо нього надавало чимало святих отців. У перших століттях про нього писав апостол Павло у посланні до Тимотея. Твір Йоана Золотоустого «Про Священнство» написаний в ІVст. став «бестселером» для всіх подальших поколінь уховенства. Але й Х ст. подарувало досить оригінальний погляд щодо цього Таїнства. Тут своє слово сказав Симеон Новий Богослов; саме він застерігав духовенство від гріха гордині, грошолюбства, секуляризації. Дослідник Йост ван Россум називає преподобного Симеона пророком свого часу. Його перу належить гімн під назвою «До всіх загальне повчання із об’явленням: Царям, Архиєреям, священникам, монахам і мирянам, сказане і пророкуюче від Уст Божих». Розгляду та аналізу його творчої спадщини і торкається наша дипломна робота. Щоб всесторонньо розглянути творчу спадщину цього богослова, потрібно зосередити свою увагу й на тому, що Симеон є найвидатнішим із візантійських містиків .

Вступ
Впродовж своєї більш як тисячолітньої історії Українська Церква мала чимале гроно великих і видатних постатей, які ціле своє життя присвятили вірному служінню Богові та своєму народові. Серед цієї чисельної когорти церковних подвижників одне з провідних місць належить митрополиту Андрею Шептицькому, який за час своєї діяльності на митрополичому престолі став не тільки добрим пастирем, але і для багатьох поколінь українського народу безсмертним символом любові до Творця та Батьківщини.