ВСТУП
Сьогодні перед Українською державою, як і перед кожним її громадянином, стоїть питання: яке суспільство ми будуємо? Чи процес становлення суверенної України є суспільним і духовним поступом, а чи регресом до секуляризованого і бездуховного суспільства? Від відповіді на ці запитання, які кожен повинен шукати сам у своєму сумлінні, залежить доля і поступ української нації. Кожна людина створена доброю, і в своєму житті прагне добра. Це природне прагнення є як індивідуальне, так і спільне, тому спонукає людей формувати спільноту.

А відтак починає формуватися і певна система поглядів на світ в цілому, на місце людини у дійсності, її відношення до світу, а також обумовлені цими поглядами основні цілі життя та цінності. Саме світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі, він становить основне ядро особистості, формує підґрунтя для намірів та планів людини, визначає важливі життєві цінності, з яких утворюються норми поведінки та життєва позиція. І завжди знаходяться люди, які з надзвичайною гостротою і влучністю здатні не лише відобразити духовні устремління свого народу, але й бути пророками, мислителями і духовними провідниками нації. До таких непересічних особистостей належить постать геніального уродженця Дрогобиччини Івана Франка.
Цей галицький філософ, письменник, поет і науковець жив у часі активних народотворчих процесів, що відбувалися в тогочасній Європі, це, безумовно, наклало свій відбиток на формування його світогляду, вплинуло на ґенезу його народознавчих і націотворчих поглядів. Створена ним ціла схема розвитку української державності, із врахуванням її історичного минулого, сучасних йому реалій, зовнішнього фактору, сили і спроможності молодих українців, особливо актуальною постає в наш час.
Український народ на сьогодні перебуває на шляху осягнення національного ідеалу. Доленосною подією на цій дорозі стало проголошення незалежності України, вихід Української Церкви з підпілля та дві революції. Нам видається, що ці історичні події зумовлюють черговий виток розвитку української нації і одночасно є запитом до інтелігенції та духовенства. Запорука розвитку суспільства залежить від свідомості кожного громадянина, а особливо від визначних особистостей, які своєю діяльністю і творчістю формують поняття національної ідеї. Одним із таких стовпів, який будував та утверджував українське суспільство, був Іван Франко.
У своїх творах І.Я.Франко постає мислителем-гуманістом світового масштабу. Його багатогранна творчість гідна великого подиву і викликає до себе постійний живий інтерес. Історичне значення його творчості дуже вагоме. Не було такого явища в тогочасному політичному й культурному світі, яке залишилося поза його увагою і яке б не знайшло у творчості письменника живого відображення. Зокрема Іван Франко піднімає питання духовного спасіння, моделює психічний світ особи з християнської точки зору відповідно до принципів моралі. Він звертається до людини, щоб піднестися до епохальної свідомості сучасників у найбагатшому вияві духовного досвіду.
Попри свою визначну роль в історії української культури і науки, Іван Франко надалі залишається недостатньо вивченою постаттю. В українській літературі його часто міфологізували: як марксиста або ж антимарксиста, інтернаціоналіста або націоналіста, письменника-атеїста і речника нового соціалістичного соціального устрою. Однак варто зазначити, що Іван Франко, як усі генії, не є одновимірний чи однозначний, а тому у підході до вивчення його творчості і наукових поглядів потрібно дотримуватись принципів об’єктивності, альтернативності, системності, соціального підходу та історичності.
Наукові і світоглядні погляди Франка за своєю образною системою і філософським змістом є багатозначними. І хоча в українській науці франкознавство має свою усталену традицію, однак дуже бракує цілісної оцінки доробку мислителя, особливо у питаннях співвідношення релігії і нації. Пов’язано це з тим, що упродовж більше половини минулого століття значна частина творчої спадщини письменника, особливо публіцистики, перебувала за замками «спецхранів». Лише останнім часом з’явилися ґрунтовні монографічні праці про окремі грані творчої особистості письменника, зокрема низка студій про біблійні й євангельські мотиви у творчості мислителя, світоглядні аспекти його праць. Справжньою культурною подією стало видання творів І. Франка, що не увійшли до радянського 50-томника. Власне, саме початок української державної самостійності принесли нове піднесення, нові ідеї та методологічні підходи у франкознавство. Ця галузь нашої науки позбулася радянських ідеологем та трафаретів, звільнилася від спрощеного розуміння творчості митця. Однак, якщо звернутись детальніше до рецепції світогляду І. Франка у студіях окремих сучасних франкознавців, то стає зрозуміло, що хоча на цю тему написано багато, але про жодного з українських письменників не було стільки суперечок щодо його релігійності, як про Франка. Це зрозуміло, адже йдеться про геніального українця, ідейного наставника нації. Одні хочуть бачити його безгрішним, інші вказують на уявні чи справжні негативні моменти й дошукуються їх причин.
Проблема творення української нації завжди була складною і неоднозначною. Наш народ зазнавав чимало перешкод та заборон щодо свого вільного існування. Зокрема у минулому столітті Україна переживала період радянського поневолення, метою якого було перетворити українця на радянського чоловіка. Тут влада доклала чимало зусиль, щоб змінити свідомість людини. Засобами їй служило заперечення, нищення та фальсифікація культури, мови, історії. Одним із об'єктів радянської уваги була постать Івана Франка, діяльність та творчість якого у різний спосіб намагалися денаціоналізувати, зробити його атеїстом і співцем соціалізму та комунізму. Наслідки такої діяльності на українських землях не зникли з проголошенням незалежності, а проявляються у проблемі автентичного відчитання історії, особливо, у рабській, «совковій» ментальності частини українців.
Власне у контексті розвитку національної і релігійної свідомості кожного українця під впливом «будительства» (за висловом О. Забужко) вождів і провідників нації, одним з яких, є безперечно, І. Франко, вбачаємо актуальність нашої праці. Мета дослідження – проаналізувати особливості філософського світогляду Івана Франка, зокрема його суспільний та релігійний аспекти, показати, що завдяки своїй суспільній, літературній і науковій діяльності Франко зробив значний внесок у формування національної свідомості українського народу. Об’єктом нашого дослідження є світогляд особистості як інтегральне духовне утворення, яке визначає загальне бачення та розуміння людиною себе і світу, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Предметом – особливості суспільно-релігійного світогляду Франка як духовного просвітника української нації.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
- дослідити особливості суспільного світогляду Франка у світлі національної ідеї та тогочасних суспільних ідеологій соціалізму і позитивізму;
- визначити на основі наукового аналізу (трактування) християнства Франком, особливості його релігійного світобачення та
- окреслити бачення мислителем значення релігії і Церкви у житті українського народу.
З огляду на поставлені завдання дана праця поділяється на два розділи, в яких послідовно аналізується і логічно розкривається поставлена проблема.
Мета першого розділу полягає у досліджені суспільного світогляду І. Франка. В ньому показано, що український вчений своїми дослідженнями не лише долучився до давніх пошуків національної ідентичності українців, але відкрив нові перспективи, особливо актуальні для сьогодення країни. Франкове розуміння цивілізації як духовності тісно пов’язане з визначенням народу. Народність формують дві складові: природна форма (етнос), яка є заданою і свідчить про конкретну етнічну приналежність, та культурний зміст, який слід здобути і розвивати в процесі життя через сферу науки і релігії, що є невід’ємними складовими цивілізаційного поступу. Народна тотожність означає приналежність до культурного кола певного народу та є по суті визнаванням його провідної, національної ідеї. Варто зазначити, що поняття української національності означає для Франка цілісний культурний організм, здатний до самостійного культурного і політичного життя, засвоєння загальнолюдських культурних скарбів та непіддатний на асиміляцію іншими народами. Визначаючи характер і роль незалежної інтелігенції, мислитель висловлював потребу створення культурного змісту, з допомогою якого з великої етнічної маси українського народу повинна сформуватись українська нація.
З огляду на багату суспільну діяльність письменника даний розділ включає в себе три підрозділи. Перший підрозділ ми присвятили питанню позитивістичних захоплень Івана Франка та їх значення у подальшій його діяльності. Другий підрозділ включає в себе дослідження питання про соціалізм Франка. Третій підрозділ розглядає місце та поняття національної ідеї у світогляді письменника, вагомість національної свідомості у житті та розвитку конкретного народу.
Питання релігії було важливим в житті письменника і у його творчості піддавалось розгляду під різними кутами обзору. Тому другий розділ окреслюватиме відношення і бачення Франком релігії і Церкви та їх значення для народу. Вихідним пунктом роздумів ученого про зв’язок нації та релігії була концепція розвитку людства як поступу. Він виходив з методологічних засад позитивізму і розширював поняття релігії поза рамки конкретного віросповідання. Ідея поступу є ключем для розуміння зв’язку релігії з розвитком національної ідентичності.
Мислитель прагнув пояснити взаємозв’язки релігії і нації, особливо спосіб, з допомогою якого релігія та її інституції можуть служити народу і виконувати роль духовного взірця у національному розвитку. Твердження Франка про те, що служба народу є формою служіння Богу, вказує на своєрідну концепцію релігії, у якій остання є не лише вірою у надприродне, але й любов’ю до добра і справедливості, до інших людей та прагнення жити згідно з ідеалами добра.
Франко ніколи не заперечував важливість релігійного чинника як духовного феномену національного життя. Він розрізняв релігію, як вид духовності, та Церкву, як організацію вірян. Релігія становить винесену до ідеалу ідею людськості і сприяє розвиткові народу. Роль Церкви залежить від особистісного складу духовенства, характеру церковних інституцій, умов можливості її функціонування в суспільстві.
Відтак, у першому підрозділі ми окреслимо Франковий підхід до християнства з точки зору історично-критичного методу та з’ясуємо причини такого підходу письменника. У житті Галицької України Церква займала чільне місце, тому черговий підрозділ ми присвятили питанню бачення Франком Церкви та її ролі у суспільному житті, а також оцінці письменником діяльності галицького духовенства. Останній підрозділ є спробою здійснити науковий синтез понять християнства та національної ідеї у творчості Івана Франка.
З метою повного висвітлення проблеми суспільно-релігійного світогляду І. Франка у роботі використано методи теоретичного аналізу і узагальнення наукових даних проблеми дослідження, системно-структурний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизацію. Засадничими принципами дослідження виступили принципи комплексності, системності, розвитку, історизму, об’єктивності.
Щодо використаної літератури, то в нашому досліджені ми використовуємо джерела у двох планах. По-перше, це література, що стосується творчості Франка, а по-друге, самі твори Франка. Відносно творів Франка – ми використовували п’ятдесятитомне та двадцятитомне зібрання творів видане в Києві з 1955 по 1986 рр., а також кілька творів, що не ввійшли в жодне з цих видань. Стосовно джерельної літератури по творчості Франка то відразу зазначимо, що дослідницька спадщина щодо письменника є доволі багатою і різноманітною. Ми зустрілися з різними дослідницькими працями, твердження яких часто суперечать одне одному, що пояснюється, зокрема, прагненням радянських дослідників зробити Франка служителем «великої ідеї». А тому засадничою літературою для нас стали праці сучасних науковців.
Джерельним для всієї нашої праці стало ґрунтовне дослідження життя і творчості Франка Андрієм Пашуком Філософський світогляд Івана Франка. При дослідженні суспільного світогляду письменника джерельною для нас була праця Я. Грицака Пророк у своїй вітчизні та праця Олега Багана Між християнізмом та раціоналізмом. Як допоміжну літературу ми використали дослідження наступних авторів: Богдан Червак Іван Франко: соціал-демократ чи націоналіст?, Омельян Вишневський Оптимізм нашого поступу крізь призму Франкового «Мойсея» та Мирослава Іванишин Українська ідентичність в інтерпретації Івана Франка.
Щодо другого розділу, де розглядається релігійний світогляд Франка і міститься спроба осмислити синтез національного і релігійного компонентів його світобачення, то окрім уже згадуваного Андрія Пашука джерельними були дослідження Ігоря Набитовича Концепція національно-суспільної місії українського священицтва у творчості Івана Франка, статті Зенона Гузара Sacrum Івана Франка і Синтез християнської і національної ідеї у світлі Івана Франка. Також у дипломній роботі важливими видались дослідження прот. Івана Гаваня, Ростислава Чопика, Катерини Новікової та інших.

ВИСНОВКИ
У дипломній роботі ми здійснили спробу дослідити світогляд Івана Франка. При цьому, щоб наблизитись до цілісного висвітлення теми, наше дослідження акцентувалося на соціальному та релігійному аспектах у житті і творчості вченого. Важливим для нас було ствердити присутність релігійного чинника у баченні Франком національного питання.
У першому розділі ми досліджували впливи позитивізму та соціалізму на світогляд Франка. Відтак, з’ясували, що в ранній період свого життя, теорія позитивізму стала для письменника світоглядною парадигмою. Франко вірив, що розум і наука стануть основними чинниками у розвитку народу. Вчений серйозно цікавився філософськими проблемами, він був добре ознайомлений із сучасною йому соціальною філософією, вміло користувався нею у своїх науково-публіцистичних, наукових популярних працях, але на кожну проблему, на кожного її носія мав свій власний тверезий погляд, який завжди виходив з позиції здорового глузду.
Івана Франка не можна вважати позитивістом у класичному розумінні цього слова. У розвитку його світогляду відбилися складні суперечності ідейної боротьби, суспільно-політичних течій переломного періоду того часу. Мислитель сповідував філософію науки, філо¬софію праці, філософію поступу. В ідеях позитивізму-соціалізму він побачив нову концепцію звільнення людини від деспотизму, відсталості і стагнації. Він вірив у науку, у здатність людини до теоретичного мислення, яке називав еволюційно-історич¬ним, а свої філософські погляди – раціоналізмом. І. Франка справедливо називають інтелектом нації – він з позицій свого раціоналізму забезпечив радикальну інтелектуалізацію української культури, наближення її до європейського рівня.
Щодо соціалізму, то дослідження чітко показало, що під впливом соціальних умов та завдяки глибині свого таланту І. Франко еволюціонував у своїх поглядах стосовно соціалізму як вузької і неправдивої доктрини і відкрито перейшов на консервативні світоглядні позиції. Власне, письменник ніколи не захоплювався класичною теорією соціалізму, бо вважав, що його реалізація буде шкідливою для українського народу. Ідеали свободи, рівності і братерства, за твердженням І. Франка, для людства будуть вічними. Проте мислитель у своїх творах доказав, що наближення до цих ідеалів у даному історичному контексті і за наявною теорією є утопічним. Натомість, І. Франко використав окремі ідеї з європейського соціалізму, переосмислив їх з точки зору своєї нації і представив у теорії громадівства або громадівського соціалізму, яка була найкраще пристосована до конкретної спільноти і регіону.
Дослідження питання національної ідеї дало можливість зрозуміти, що для І. Франка питання нації впродовж цілого життя стояло на першому місці, а соціалістичні та позитивістичні ідеї вчений використовував як засоби для сприяння розвитку і добра його народу. Мислитель дійшов висновку, що саме національність є запорукою існування народу. Національний зв’язок становить ідеологічну категорію свідомості, що розвивається на тлі приналежності до певної мовно-етнічної спільноти. У процесі національної ідентифікації народ перетворюється у внутрішньо цілісну, окрему національну групу. Тож шукати витоки націооновлення слід у свідомості та ідеології, внаслідок якої національний зв’язок виростає в народну ідею, своєрідну народну душу.
Поняття національної ідеї українського народу І. Франко подає в антиномічній формі. З одного боку він, проаналізувавши історію, ствердив національну самобутність українців. З іншого, національну ідею він представив, як ідеал, який ще потрібно осягнути. Тому діяльність Франка була своєрідною програмою дій, спрямованою на розвиток і кристалізацію національної ідеї.
В другому розділі було проведено дослідження релігійного світогляду Франка, а також ми проаналізували вплив християнства на національну ідею.
Показано, що І.Франко неодноразово і з різних приводів вдавався до наукового аналізу релігії і, зокрема, християнства. Загальнонауковий характер його філософського світогляду чітко проглядається в оцінках релігії як складного суспільно-історичного явища, важливого складника історії культури, духовного явища, що потребує аналізу з висоти здобутків новочасної науки. Франко у своїх роботах присвячував багато уваги етнорелігійним питанням і цінував роль релігії як духовного взірця для народу. Він вважав, що релігія сприяє формуванню національної ідеї.
Відтак, з’ясовано, що І. Франко, як науковець, розглядав християнство з точки зору відкриттів тогочасної науки. Зокрема, найбільше його цікавили питання, пов’язані з історією єврейського народу та історичністю П’ятикнижжя. Проте такий науковий підхід І. Франко застосовував не для доказу заперечення Бога, а для розвитку української наукової думки. Своїми науково-критичними творами мислитель хотів спровокувати українську інтелігенцію і духовенство до пошуків відповіді віри на тогочасні наукові досягнення.
Натомість дослідження питання Церкви в І. Франка дало можливість зрозуміти, що поет розрізняв поняття правдивої релігійності і Церкви як структури. Історичний розвиток Церкви сприяв структурному поширенню християнства, але одночасно приводив до послаблення євангельських установ. Церква, за твердженням мислителя, має працювати на розвиток і добро народу. Власне з точки зору корисності для людей І. Франко як схвалював, так і критикував діяльність духовенства. Він неодноразово піддавав гострій критиці діяльність галицької клерикальної інтелігенції за її задогматизованість та духовну відсталість.
На основі Франкових тверджень і його діяльності ми довели, що його моральність і життєва позиція була глибоко християнською. Твердження поета, що служба народу є формою служіння Богу, вказує на його концепцію релігії, як носія цінностей, що відігравала важливу роль в історичному процесі цивілізаційного формування українського народу. Відобразилося це і у Франковій концепції національної ідеї, головною підставою якої було поняття добра народу. А чеснота любові виразилася в І. Франка найвищою мірою у понятті жертовної любові. У світлі такої чесноти знаходила сенс уся Франкова діяльність.
При написанні дипломної роботи ми вивчили велику кількість різнопланового дослідницького матеріалу. Однак, здебільшого ці праці розглядали лише якусь одну конкретну сторону чи ділянку Франкової творчості. Зокрема цікавим, хоча малодослідженим, є новітній погляд на І. Франка у синтезі християнства та національної ідеї. Зазначене питання потребує подальшого ґрунтовнішого дослідження, ми лише контурно окреслили основні його положення, однак сподіваємось, що це стимулюватиме подальші дослідження щодо таких гострих проблем сьогодення як утвердження національно-духовної ментальності українського народу та розбудови дійсно національного суспільства.


ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ В ФРАНКА 10
1. ПОЗИТИВІЗМ ФРАНКА: ПОСТУП І РАЦІОНАЛІЗМ 11
1.1 Вплив М. Драгоманова 13
1.2 Захоплення позитивізмом 15
2. СПОКУСА СОЦІАЛІЗМУ 18
2.1 Франкове розуміння соціалізму 18
2.2 Громадівський соціалізм 21
2.3 Відхід від соціалізму 23
2.3.1 Критика наукового соціалізму 25
3. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 27
3.1 Ранній період формування національної ідеї 29
3.2 Пізній етап формування національної ідеї 31
3.3 Національна ідея в поемі «Мойсей» 34
РОЗДІЛ ІІ РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД ФРАНКА 38
1. ЗАСТОСУВАННЯ ІСТОРИЧНО-КРИТИЧНОГО МЕТОДУ 38
2. ОБРАЗ ЦЕРКВИ У ФРАНКА 46
3. ХРИСТИЯНСТВО ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ 56
ВИСНОВКИ 66
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 70